Як виростити із сина справжнього Чоловіка

Нещодавно мій 5-річний син вирішив приготувати страву. Взяв справжню сковороду, налив цього масла, накришив справжнього хліба, помістив все це на вогонь (ну тут я допомагала) і став чекати дива!

— Мам, вкусно у меня получится?
— Конечно.
— Ты веришь в меня?
— Конечно, верю!

А після урочистого поїдання одержані грінок, мого захоплення (ну тут я старалася) відбувся наступний діалог:

— Как это я так смог?
— Видимо, ты у меня очень талантлив.
— Ну да, вот такой я родился. Ты можешь гордиться своим сыном!

Ну каково это Вам? Ведь ему только 5 лет…

Да ничего подобного! НЕ ВАЖНО СКОЛЬКО МУЖЧИНЕ ЛЕТ — ОН ЛИБО МУЖЧИНА, ЛИБО — НЕТ!

Або наскільки йому ДОЗВОЛЕНО БУТИ ЧОЛОВІКОМ в даний відрізок часу?

Адже ми, жінки, скаржимося, що немає справжніх Чоловіків, перевелися, вимерли як мамонти.

Але ХТО вирощує, скажіть мені, цих жіночних чоловіків?! Хто не дає їм того, що їм так життєво необхідно? Прийняття! Свободи! Відчуття потрібності! Віри в нього! Захоплення його подвигами!

Адже якщо ще в дитинстві вони не приховують свої потреби:
ожидание веры («Ты веришь в меня?»),
ожидание принятия («Ну вот такой я родился»),
ожидание свободы (мне позволят совершить подвиг — приготовить блюдо),
ожидание восхищения («Ты можешь гордиться своим сыном!»),
то вже, будучи дорослими, просто не захочуть відчувати БІЛЬ, коли в них НЕ вірять, НЕ потребують в них, НЕ приймають їх, НЕ захоплюються їх вчинками.

И тогда возникает это пресловутое отсутствие мужественности…
Але ж чекаючи мужності, бажано і самій проявляти ЖІНОЧНІСТЬ.

І тоді у нас будуть виростати щасливі сини, здатні надалі зробити щасливими свої сім'ї.

Автор Жанна Вальшина