«Важко моєю мамою бути, мам, хочу у тебе впізнати? Немає бажання все відмотати? От уяви: не народився я...»

Мам, хочу у тебе дізнатися:
Важко моєю мамою бути?
Немає бажання все відмотати?
Щоб вольною птахом злетіти.
От уяви: не народився я.

Ти вільна...і знову юна.
Знову можеш ким хочеш стати.
Життя — твоя. І вона одна.
Знаєш, бабуся казала,
ти мріяла скрізь побувати.
У кожній точці відзначитися світу.
Про все у своїх книгах писати.

А потім...ти взяла і закохалася.
Я народився...А хлопець зник.
І тобі стало не до світу.
Втратила до нього інтерес.
Це я винен? Так? Мама?
Що працюєш допізна.
І говориш перед сном невпинно:
«Я зумію! Я впораюся сама!»
Я люблю тебе, мамо!
Кращої мами не побажати.
Але, уяви собі: мене немає. Що в планах?
І з чого б хотіла почати?»

Мама довго дивилася на сина.
Обняла й пригорнула до себе.
«Ти мій самий рідний чоловік!
Головний мій чоловік в долі!
Знаєш, брехати тобі не хочу.
Боляче згадувати минуле:
токсикози, візити до лікаря.
Що довелося одинаком стати.

Не шкодую. І думати не смій!
Я змогла тебе виховати!
І моєї любові немає сильніше!
Нічого не хочу відмотати.
Твій батько — ось хто втратив!
Перший крик..перший зуб малюка.
Перший крок..перший клас...буквар.
Не стояв у дверях ледве дихаючи.
Не дивився..як ти солодко спиш.

Не мріяв, щоб у твоїй долі
Всі мрії!..до одного! — збулися!
І збулися так, як потрібно тобі.
Я можу його лише пошкодувати!»
— і вона голосно розсміялася.
«Це радість — мати дітей!
І любити свою дитину!
Що мені світ?! Нехай весь світ зачекає.
Не мої літаки, що повз.
Мій при мені...і завжди на зліт!
Я ж матуся кращого сина!»

Нехай втомлені..після роботи.
Все одно всіх щасливіший на світі!
Ми спішимо до хати, де нас чекають турботи:
наше щастя — улюблені діти!