Біжу по липню —
душа нарозхрист,
Приколото щастя
шпилькою до кишені,
І радість, як фантик
цукерковий шарудить,
І сонячний зайчик
зі мною біжить...
Мені років десь вісім,
А може бути, десять,
І крок невагомий,
Адже дитинство не важить.
Легко, безтурботно
Біжить день за днем,
Де є близькі
І батьківський дім.
І сонячним зайчиком
Скаче душа,
І щастя іскринки
сяють в очах,
І хочеться співати,
І скакати, і сміятися,
І світу відкрито,
Світло посміхатися.
І ніби само,
Не відомо звідки,
У червневому теплі
Розчиняється диво:
Я вірю, що літо
Прийшло до нас навіки,
На безліч днів,
Адже воно нескінченно.
І світлу радість
Від тих літніх днів
Хочу я розкинути
На сотні людей.
З безпечністю дитячої
Ділитися готова,
Адже літо продовжується
Знову і знову...
Що ж, нехай мені
Не вісім тепер і не десять,
І крок так легко мій
Вже і не важить,
Але радістю літа,
Я знову й знову,
Як в дитинстві,
Ділитися зі світом готова!