— Тато, звідки я взявся? — запитав маленький Коля, залазячи до батьків на диван.
— З мами, — автоматично відповів тато, потім схаменувся, і з жахом став чекати уточнюючих питань.
— А мама звідки взялася?
– З Воронежа, — полегшено видихнув батько.
— А Воронеж звідки взявся?
— Воронеж? Дивне питання... А! Згадав! Його ж архітектор намалював. Дядечко такий. З цього рисунка Воронеж і побудували.
Колю цей факт дуже зацікавив.
— А мене, перш ніж я з мами з'явився, теж дядечко малював?
Мама засміялася, а тато обурився.
— Який дядько?! Тебе я малював! Зрозуміло?
— Ага... — Коля задумався. – Навіщо ти мені веснянки намалював?
— А мені діти з веснянками подобаються, — викрутився тато. — Весело ж.
— Не дуже... — насупився син. – І вуха мені великі навіщо? Мене за це капловухим дражнять.
— У тата, коли він тобі вуха малював, рука здригнулася, — посміхнулася мама. – Він, взагалі, у нас погано малює.
— Та що ти?! – знову обурився батько. — Могла б і поправити мій малюночок!
— Так, — погодився Микола. — Мама, ти чому мені не намалювала інші вуха?
— Ну, якщо чесно, і у мене з малюванням у школі було не дуже, — зізналася мама.
Коля важко зітхнув.
— Та ти не переживай, — батько скуйовдив синові волосся. — У мене теж в дитинстві вуха були як у слона. А потім, нічого, пройшло.
— Та я не про це...
Коля уважно подивився на матір, потім на батька, потім зліз з дивана, і серйозно сказав:
– Коли мені сестричку будете малювати, покличте мене. Я простежу, щоб ви нічого не зіпсували. Дівчинка повинна бути красивою...
©А. Анісімов
Художник Валентин Губарев