В свої 34 я виховую доньку сама. Це було моє особисте рішення. Справа в тому, що 11 років тому в мене був роман з одруженим чоловіком. Коли я завагітніла, то вирішила порвати з ним. Я розуміла, що він з родини не піде. Та й навіщо валити все. Адже на чужому нещасті щастя не побудувати.
До того ж я не скажу, що сильно любила його. У нас скоріше був взаємовигідний союз. Він забезпечував мене і виконував мої забаганки. А мені дуже хотілося народити. Тому про аборт і не думала. Та й протипоказаний він мені був з-за деяких гінекологічних проблем.
Про дитину мріяла, статус матері-одиначки не лякав. Батьки мене підтримали, не дорікали, а всіляко допомагали, підтримували і продовжують це робити. На підсвідомість я розуміла, що знайти кохану людину мені навряд чи судилося. Жінка з дитиною мало кого зацікавить. Але для мене це було вже не важливо. Я знала, що у мене буде довгоочікуваний дитина і більше нічого мені не треба було. Так що тепер я мама самої прекрасної дівчинки в світі. Якби не вона, то жила б в повній самоті. Були у мене зустрічі з чоловіками, але до серйозних стосунків не доходили.
А тут недавно я дізналася, що біологічний батько моєї доньки водить свою дочку в нашу школу, та ще й у той же клас. Ми випадково зіткнулися в коридорі. Зробили вигляд, що не знаємо один одного. Не думала, що коли його побачу. Хотіла забути його і помилки молодості. Мені було дуже соромно. А тут така зустріч.
Але зараз мене хвилює те, що наші дівчата сидять за однією партою. Вони схожі між собою, так як моя дочка дуже схожа на батька. І я переживаю, що вони помітять це схожість. Не хотілося, щоб вони всі дізналися.
Тепер не знаю, що й робити. Переводити дитину в іншу школу? Але їй тут подобається, вона тільки звикла до однокласників. Напевно, доведеться все розповісти. Але мені так цього не хочеться робити. Так було все добре і тут на тобі. Він знову з'явився в моєму житті. Як мені бути? Ці думки терзають мене. Може є якийсь слушну пораду, що робити в такій ситуації?