Степан вчора говорить своїй молодшій сестрі: Ася, а давай ти мені подаруєш усіх ящірок.
Ася каже: а мені що?
Він такий: а я буду грати з тобою в піжмурки!
Ася відразу здалася: на, бери все.
Ось, думаю, пройдисвіт. Адже і в хованки не буде грати, і іграшки віджав. Взагалі дуже цікаво дивитися, як ростуть люди, з кого вилуплюються чоловіки і жінки. Степан — старший брат (6 років), він розуміє краще, але і в Асі (4 роки) є перевага: вона жінка, а це ніколи не проходить даром. Бо через десять хвилин Ася зобразила наше улюблене: жіночу амнезію. А адже він думав, що це вигідна угода... Вона підійшла і забрала всіх ящірок, навіть орла. Степан завив, мовляв, як же так?! Ти ж подарувала! А Ася сказала, що ніколи не дарувала. Так вона і такого сказати не могла. Я віддала усіх ящірок?! Хто в здоровому глузді віддасть усіх ящірок, ти б сам віддав?! Тільки дурень здатний на таке! Ти мене дурепою, чи що, вважаєш? Та як ти можеш так думати про мене!! Як же я помилялася в тобі!! (Ну ось це все). І відразу в сльози. (Молодець!) Степан, як будь-який нормальний чоловік, вмить вийшов з себе і віддав їй тоді навіть качкодзьоба, мовляв, на тобі!! Забери взагалі все! А Ася йому назад повертає отримане і навіть ще динозавра зверху. Степан тоді взагалі нічого не розуміє. Що тобі, Ася, взагалі треба-то??
А вона каже: ти.
Як це просто і точно. Тому що якщо у мене будеш ти, то я отримаю взагалі всі іграшки і навіть хованки. А якщо ти у мене немає, то нічого і не потрібно тоді. Адже подивися, я ж віддала все, що було. І найкращі роки життя, і ящірок, і динозавра. Правда, забрала це все назад, звинуватила, поплакала, але адже і повернула ж потім. А тепер припини кричати, встань нормально і віддай мені ти.
© Олеся Казанцева