Навчаємо правильно.
Коли моєму синові було років сім, і ми всією поки ще маленькою сім'єю їхали кудись за місто. Заїхали на заправку, купили морозива і їдемо, отримуємо задоволення, літо, спека, морозиво, дружина, син, благодать...
Тут мій син відкриває вікно і викидає обгортку. Швидкість автомобіля була невеликою і я зміг дуже швидко зорієнтуватися і припаркувати машину на узбіччя.
Мовчки вийшов з машини, відкрив багажник, звільнив від продуктів один з ашановских пакетів, вивів сина з машини і попросив зібрати все сміття з узбіччя. У сина гординя, ще й дружина спробувала заступитися...
Але жінка була відправлена в машину слухати музику, а синові пояснив, що поки він не принесе мені повний пакет сміття ми далі не поїдемо, та відповідно всіх «ништячков» обіцяних нами вже не буде. Син на початку зі сльозами, а потім з яким азартом на очах пішов збирати сміття. Я взяв другий пакет і пішов поруч.
За неповних півгодини ми очистили маленький ділянку дороги від слідів життєдіяльності нашого народу і повернулися в машину.
Далі я пояснив синові чому він пішов збирати сміття — бо це його Батьківщина, а Батьківщину треба любити. Говорив багато, нудно (як вважає моя дружина), з прикладами, але так щоб він зрозумів.
А в кінці син запитав:
— А чому ти пішов збирати за мною?
— То що ти кинув обгортку у вікно — це в першу чергу моя помилка. Я упустив щось у твоєму вихованні, і тому повинен був понести покарання разом з тобою.
Скоро синові буде 13 років, у нього дві маленькі сестрички, і вчора я із задоволенням спостерігав, як він учить їх не смітити...
Спасибі моєму батькові — його життєва мудрість: при нашому вихованні так сильно мені допомагає правильно повчати своїх паучат.