Ваня боявся свою маму, адже вона завжди поверталася з роботи без настрою. Вона кричала на сина прямо з порогу, принижувала і роздавала запотиличники. У свої неповні 7 років Ваня вже побачив життя і багато чого навчився робити. Він робив прибирання, ходив в магазин за покупками і навіть готував суп. Але мама його все одно сварила. Хлопчина ходив в обідраних речах і жив в жебрацькій кімнатці, тому однолітки часто над ним знущалися. В такі моменти Ваня закривав очі і уявляв себе дорослим, успішним, багатим.
На батьківські збори мама ніколи не ходила. Якщо випадок був серйозний, вчителька сама приходила до них додому і чекала її. Після кожної провини мати била Ваню. А одного разу мама повернулася додому без вчительки, але з якимось чоловіком. Він тоді так злякався, що сховався за диван. Коли незнайомець його побачив, запитав:
— Ти хто?
— Я Ваня.
— А мене Петя звуть. Давай дружити?
Ваня виліз із своєї схованки і простягнув йому руку. Потім вони всі разом пішли вечеряти. Ваня потягнувся за водою і випадково розсипав сіль. Мама, звичайно ж, за це дала потиличника.
— Віра, ти в своєму розумі? Ще раз побачу, що б'єш пацана, я назавжди піду, — сказав Петя.
У Вані серце шалено забилося — за нього вперше хтось заступився. Він хотів упасти в ноги цього дядечка і розцілувати його.
Мати більше не била сина. Петя зробив ремонт у їхній квартирі, а маленький Іван всіма силами допомагав вітчиму. Він дуже полюбив його, та й мама змінилася до невпізнання. Незабаром вона завагітніла, після цього Ваня спохмурнів.
— Ванюша, що сталося? Ти зовсім знітився і їси погано. Може, захворів? — запитала мама.
— У вас скоро народиться дитинка, а мене в дитбудинок відправите...
— Ти ж мій син, нікуди я тебе не віддам! Ти прости мене, що я так погано до тебе ставилася. Але я люблю тебе і завжди любила!
— А хіба я тебе ображаю? Хто тобі такі дурниці вселив? — сказав Петро.
— А можна, я буду називати тебе татом? — витер сльози Ваня.
— Не можна, а потрібно! — чоловік обійняв хлопчика.
Через якийсь час на світ з'явилася Олена. Іванко дивився на крихітну дівчинку і розчулювався її красі. Він допомагав мамі панькатися з нею, бігав на молочну кухню і годував сестру з ложечки.
Йшли роки. Ваня був вже студентом, а сестричка закінчувала школу. Вони були дуже близькі між собою.
Одного разу Ваня прийшов до батьків і помітив, що вони без настрою.
— Що сталося?
— Твій батько з'явився. Лист тобі залишив, на зустрічі наполягає, — сказав Петро.
— У мене є тільки один батько, іншого мені не треба, — відповів Іванко.
Віра спостерігала за всім і плакала. В той момент вона відчувала себе найщасливішою на світі. Шкодувала лише про одне — що зривалась на маленькому синові в період життєвих невдач.
Все-таки батько — це той, хто виховав тебе і показав дорогу в життя, а не той, хто просто причетний до твого народження. Родинний зв'язок неможливо зруйнувати, а, кровні родичі чи ні, не має ніякого значення.