Мама не приходила. Всіх дітей забрали батьки, залишився тільки один Єгорка. Він тихенько грав з машинкою в кутку групи. Вихователька невдоволено поглядала на годинник. Єгорка важко зітхнув, глянув у темний отвір вікна, потім на двері.
— Марь Сергіївна, я вдень бачив велику собаку біля паркану, — звернувся він до виховательки, — Вона напевно ще там. Мама стоїть і боїться зайти. Може, сходимо, отгоним?
— Нема там ніякої собаки. Не вигадуй. Зараз ще раз наберу її.
Мар'я Сергіївна взяла телефон і черговий раз набрала номер мами Єгора. Ніхто не відповідав. Вона з тривогою подивилася на годинник.
«Напевно, щось трапилося.» — Подумала вона. — «Ніколи такого не було. Батька у Єгора немає, мати дуже відповідальна. Любить сина. Навіть якщо затримується, подзвонила б, попередила.»
— Єгорка, давай одягатися. Підемо до мене в гості.
— А мама? — Захвилювався Єгор. — Вона прийде, а нас немає.
— А ми їй записку залишимо, — знайшлася Мар'я Сергіївна, — Вона її прочитає і до нас приїде. Я їй залишу адресу і телефон напишу. Час пізній, пішли. У мене кіт голодний.
— У Вас кіт? Справжній, живий? — Зрадів Єгорка. — Мені можна буде пограти з ним?
— Можна, пішли.
Квартира Марії Сергіївни, Єгору сподобалася. Було тепло і затишно. Пахло пирогами. Величезний, ледачий, рудий кіт, дозволяв себе гладити і терпляче зносив хлоп'ячі пустощі. Напившись чаю, Єгорка заснув.
Мар'я Сергіївна обережно перенесла хлопчика на ліжко, а сама з телефоном пішла на кухню. Після довгих розмов з представниками поліції та бюро нещасних випадків, вона з'ясувала, що в лікарню поступила молода жінка з важкими травмами, після дорожньої події. Жінка була без свідомості.
— Як прийде в себе, Ви їй передайте, будь ласка, що з сином все гаразд. Він у мене поживе. Нехай не хвилюється. Ми провідаємо її.
Поле розмови Марія Сергіївна повернулася в кімнату. Єгорка сидів на ліжку і злякано дивився на неї. По його щоках текли сльози.
— Де моя мама? — Схлипуючи запитав він. — Я хочу додому, до мами. Я не хочу тут. У мене вдома мама плаче, і ліжечко плаче. Іграшки всі чекають мене. Ходімо додому. Я до мами хочу.
— Егорушка, дитино, — забідкалася Мар'я Сергіївна, — Не плач, маленький. Мама зайнята. Вона на роботі. Заспокойся, будь ласка. Тут добре. Я тебе люблю і кіт тебе любить.
— Ні, вона чекає на мене, — продовжував плакати Єгорка, — Я не можу без мами. — Потім подивився на неї і несміливо запитав. — А мама на небо не полетіла?
— Ні, Егорушка, не полетіла. Все добре. А чому ти спитав?
— У мене тато на небо полетів, — потім трохи подумав і додав: — І бабуся. Вони зараз на небі на мене дивляться. Коли я добре себе веду, вони радіють. А раптом мама теж до них полетить?
Мар'я Сергіївна ніжно обняла Єгорку і пригорнула до себе. Він довірливо уткнувся носом їй у плече.
— Не хвилюйся, мама у тебе сильна. Все добре буде. Ось завтра встанемо і першим ділом до неї поїдемо. Провідаємо її. Вона не на роботі. Вона в лікарні. Захворіла мама.
— Як я недавно? У неї горло болить? — Стрепенувся Єгорка.
— Так горлечко. Ще ручка, небагато. Все добре буде. Вона видужає, і ти поїдеш з нею додому.
— Їй теплого молока з медом треба. Ми їй привеземо молока?
— Звичайно привеземо, ти лягай і оченята заплющ. Я тобі казку розповім.
— Марь Сергіївна, а чому Ви одна живете? — Несподівано поцікавився Єгорка.
Це питання застав Марію Сергіївну зненацька. Вона зам'ялася і несподівано для себе, заплакала.
— Був у мене синочок і чоловік був. Вони на дачу поїхали, я вдома залишилася. Хотіла зробити прибирання. Аварія. Тепер ось одна з котом живу. Шкода, що мене поряд не було. Так би всі разом були.
— Вони на небо полетіли?
— На небо, — зітхнула Марія Сергіївна.
— Марь Сергіївна, Ви не плачте, — пожалів її Єгорка, — Вони там на Вас дивляться. Коли Ви радієте вони теж радіють, а коли плачете, вони теж плачуть. Це правда, мені мама казала. Не будемо їх засмучувати. Будемо разом не плакати.
Мар'я Сергіївна втерла сльози, обняла і поцілувала Єгорку.
— Давай спати, завтра рано вставати. Я хочу попросити тебе, поживи у мене трохи, поки мама в лікарні. Нам з котом веселіше буде. Домовилися?
— Домовилися, — кивнув Єгорка, — Я буду допомагати. Я посуд вмію мити. А можна я Вас бабусею буду називати? Не в садку, тільки тут.
— Можна, Егорушка. Спи.
Мар'я Сергіївна ще довго сиділа біля вікна і витирав сльози. Єгорка тихо спав не її ліжка.
Пройшли роки.
Єгор прокинувся рано. Швидко скочив з ліжка, потягнувся. З кухні доносився запах свіжоспечених пиріжків. Він заглянув на кухню.
— Бабуля, ти чого в таку рань піднялася? — Запитав Єгор і поцілував Марію Сергіївну в щоку.
— Не спиться. Подумала, ви з мамою прокинетеся, а у мене пиріжки. Вам радість, і мені приємно. Сідай, я тобі молока наллю. А відісплюся на небі, коли час прийде.
Джерело : канал Я ВАМ РОЗПОВІМ... на Яндекс Дзен