П'ять років тому я пішов з сім'ї з-за іншої жінки. Я виховував її дитини, заміняв його батька, нам вдалося знайти спільну мову досить швидко.
Моєму рідному синові було на момент розлучення вже 10 років. Я сподівався, що він зможе мене зрозуміти, адже я ж не відмовлявся від нього, а просто розлучався з його мамою. Син просив, щоб я забрав його до себе. Але моя нова дружина не схвалювала таке рішення. Я не міг йти по головах, так як жив у неї в квартирі, та й розумів, що їй чужий дитина не потрібен.
Та й колишня дружина сина б не віддала, адже була впевнена, що з нею йому буде краще. Дитина ображався, влаштовував істерики, а дружина підливала масла у вогонь, голосячи, що тато його кинув. Вона всіляко маніпулювала сином і налаштовувала його проти мене. Мені доводилося таємно ним зустрічатися, адже вона не дозволяла мені забирати Артема на вихідні. Ми з новою дружиною хотіли сина з собою на море взяти, так колишня влаштувала протест і зірвала відпочинок.
Коли ж вона з'їхалася з чоловіком, ситуація ще більше ускладнилася. Син почав тікати з уроків, кричати на мене, звинувачувати в тому, що у них вдома тепер живе інший дядько. Я намагався розмовляти з сином, пояснювати, але він стояв на своєму. Я намагався налагодити ситуацію через колишню дружину. Але вона мені сказала, що ця проблема її не цікавиться, вона чекає дитину і щаслива в новому шлюбі. Вона спокійно заявила, що я можу забрати Артема собі, адже вона з ним не справляється. Але проблема в тому, що моя нова дружина проти, вона навіть розлученням пригрозила.
Син продовжує мотати нерви і злитися на мене. Останнім часом він навіть трубку від мене не бере. Він відштовхує мене, вважає причиною всіх своїх проблем. Я гасаю між ним і сім'єю, яка вже тріщить по швах через постійні розборок.
Я втрачаю зв'язок із сином. Мені здається, налагодити спілкування вже ніяк не вдасться. Колишня дружина повністю відсторонилася і вважає мене винним. Що ж мені робити?