У випадковій розмові почула, як одна жінка назвала себе «інтуїтивна мама». Вона розповідала про те, що вона відчуває, коли її дитина голодна і, що саме він хоче їсти, відчуває, коли він хоче спати, в яку гру грати і так далі. У їх родині вона завжди приймає рішення за сина, тому що він ще маленький, а вона ТОЧНО відчуває, що для нього краще. Дитині 6 років.
Я задумалася, а чи достатньо однієї інтуїції або ж необхідно покладатися на певні знання у процесі виховання дітей?
Ми, матері приймаємо рішення подарувати дитині життя. Хтось свідомо, хтось ні. Але так чи інакше це НАША ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ!
Чи можу я, покладаючись лише на інтуїцію, виховати здорову і самостійного дитини?
Чи можу я бути впевнена, що моя інтуїція мені не бреше, коли я відмовляюся давати дитині ліки, покладаючись на його імунітет?
Чи можу я знати напевно, що добре і що погано для дитини, грунтуючись на інтуїції, а наприклад, не на знаннях про вікові особливості?
Або, коли, незважаючи на бажання і потреби самої дитини, останнє слово все одно залишається за мною, бо я так відчуваю?
Багато питань.
Я можу помилятися, але на мій погляд, ми не можемо відповідальність за виховання дитини перекладати на інтуїцію.
Наприклад, ми не сідаємо за кермо, не вивчивши правила, покладаючись лише на інтуїцію, чи не так?
Материнство — це свого роду професія! До дитини не додається інструкція, тому цій професії треба вчитися самостійно. Я думаю, кожна мама погодиться, що це щоденна праця.
Так, інколи ми працюємо інтуїтивно. Ми дійсно відчуваємо потреби дитини.
Так, часом, нам може здаватися, що ми знаємо краще, ніж наші діти. У нас є досвід і так далі. Де гарантія, що наш досвід «позитивний»?
Ми лише «провідники» для наших дітей. Ми можемо направляти, давати поради і рекомендації. Можемо розповідати про повагу, відповідальність, етику і багато іншого. Але ми не можемо дозволяти ні своїх переконань, ні своїми віруваннями, ні своєї інтуїції позбавляти дітей можливості проживати їх власне життя!
Tanya Brainis