Тонкий талант близькості, спорідненості, дружби, батьківських і дитячих відносин — не мучити, не вичерпувати до дна, не дотискати...
Коли я думаю зараз про те, що головне для мене з улюбленими людьми, то розумію — ось це.
І коли дивлюся вглиб зруйнованого в чужих історіях, то найчастіше виявляю, що порушилось воно не тому, що комусь стало більше зморшок, у кого-то вага прибув, у кого-то удача пішла, хтось перестав виконувати домовленості...і далі за стандартним списком.
А тому що прийшла взаємна, або одностороння осатанелость від неймовірного тиску, від одержимості настояти на своєму, від токсичного вимоги неможливого.
Перевірка власної влади над іншою людиною стає часом майже важким наркотиком, який спотворює реальне сприйняття, затягує гайки до критичної точки, піднімає градус будь-якого, самого невинного розмови.
І ось ти живеш з людиною, який і гарний, і розумний, і успішний, і взагалі з усіх боків хороший, але все це перекреслюється лише одним фактом — він не джерело тепла і прийняття, а джерело хронічного напруги.
Або ти сам для кого-то такий же джерело...
І тоді все стає непотрібним — ні краса, ні розум, ні успіх, ні гроші...хочеться хоч куди-небудь, хоч до кого-небудь, хоч на час, але тільки б не відчувати ось цей окріп за комір з чергового невдоволення, з чергового звинувачення, з чергового закиду.
А запитаєш — все по справі, всі з щирого бажання поліпшити, щоб всім, виявляється, було добре.
Ось тільки не буває так, щоб добре зробив змучений, зацькований, розкритикований людина.
І не буває, щоб жива вціліло там, де його під танк амбіцій...
Не мучити, не вичерпувати до дна, не дотискати — хороше починається з цього.
Ліля Град