Пару днів тому, під час звичайного обіду в колі сім'ї та друзів раптом постало питання: «Навіщо держава витрачає величезні гроші на утримання дітей-інвалідів?»
Поки велася дискусія, я подумки повернулася на 10 років назад в кабінет лікаря, який розповідав мені і чоловікові про те, що ризик народження у нас дитини з синдромом Дауна настільки великий, що потрібно прийняти рішення, зберігати вагітність чи ні.
Це було вчора. Я пам'ятаю всі емоції, які прожила в той час. Можна довго міркувати про те, як краще і правильно, АЛЕ! ніхто не може сказати як правильно, не проживши подібний досвід.
Я дипломований корекційний педагог, я прекрасно знала про те, що це за діти і з чим нам доведеться зіткнутися. Я розуміла всі ризики. Я знала, що це щоденна боротьба. І мова навіть не про боротьбу за життя дитини, а про боротьбу з громадською думкою, з жорстокістю і нерозумінням.
Тим не менше, рішення було одне — я буду народжувати!
Хтось зараз скаже, що це нерозумно, безвідповідально, не важливо. Я знала точно, що ніхто не може гарантувати на 100 % яким буде мій дитина. Адже часом, народжений абсолютно «нормальним» дитина, може з віком стати «особливим». Ми не можемо знати майбутнього і наука не знає у тому числі.
Я не знаю скільки було безсонних ночей, скільки сценаріїв я прожила, скільки сліз я виплакала... Про те, що відбувалося в нашій сім'ї не знали навіть найближчі. Почуття тривоги не залишало мене до кінця вагітності. Але я знала, що ми впораємося і будемо любити і дбати про нашу дитину незважаючи ні на що!
Наш син народився абсолютно здоровим! Він дуже чутливий дитина. Чудово вчиться в школі. Він знає те, про що дорослі часом не здогадуються, те, що навіть складно уявити. Його думки звучать часом, як зі світу фантастики, тому деякі називають його «чудиком». Можливо, хтось, дивлячись на нього подумає, що він «не нормальний». Не знаю.
Хтось скаже, що нам просто пощастило. Може і так. Мова про інше. Справа в усвідомленості вибору і відповідальності за цей вибір. Ніхто з нас не застрахований від будь-яких випробувань. Ніхто нам не може дати гарантії, що все буде тільки так, як ми хочемо.
Людям деколи легко говорити на подібні теми сидячи за столом. Питання: «НАВІЩО обговорювати і ставитися з засудженням і нерозумінням таких дітей та їхніх батьків?»
Навіть якщо ми не приймаємо і не можемо підтримувати їх, можна просто пройти мимо, але ні у кого немає права судити. Ми нічого не знаємо про їх життя. Якщо нас це не торкнулося — це ще нічого не значить. Так, життя-штука непередбачувана.
Головне пам'ятати, ніхто не ідеальний, НІХТО!
Мій пост присвячений всім тим батькам, які виховують «особливих дітей», які щодня незважаючи ні на що вибирають любити своїх дітей. Пишаюся кожним із вас! Ви доказ того, що в світі є добро і безумовна любов.
Миру і добра.
Tanya Brainis